Андрейко-мудрейко
Нажмите для просмотра

Андрейко-мудрейко

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 35 кадров Код для вставки:

234 просмотра Код для liveinternet.ru:

Жив один цікавий до всього хлопець Андрій. Хотів він усе знати. Куди не гляне, що не побачить — про все в людей розпитує, до всього довідається.
Пливуть у небі хмари… Звідкіля вони взялися? Куди пливуть? Шумить за селом річка… Куди біжить її вода? Хто насадив ліс? Чому у птахів є крила, а у людей немає?
Відказували йому люди, відказували, зрештою бачать, що й самі не знають.
— Ти, Андрійку, хочеш бути мудрійком, — почали глузувати. — Хіба можна все знати?
Та не вірить Андрій, що не можна всього знати. — Піду, — каже, — до самого сонця: воно всюди світить, усе бачить і все знає. Воно мені розкаже, чого я сам не відаю.
Покинув Андрій свою хатину та й пішов шукати того місця, де сонце на ночівлю вкладається.
Іде та йде, коли бачить — сидить край дороги на камені чоловік і питає всіх: «Доки я тут сидітиму?»
Андрій так само не міг нічого йому відказати.
Пішов далі. Бачить — чоловік плечима підпирає тин.
— Що це ти, дядьку, робиш? — питає Андрій, — Навіщо цей старий тин підпираєш?
— Не знаю… Може, ти знаєш?
— Якби знав, то не шукав би того, хто все знає, — відказав Андрій.
Пройшов трохи, коли бачить — чоловік сміття перегрібає. — Навіщо ти, дядьку, сміття перегрібаєш? — Не знаю.
— Ну й я не знаю, — сказав Андрій і пішов собі.
Довго він ішов чи не довго, прийшов у великий ліс. Цілий день блукав по ньому, кінець кінцем вибрався на галявинку. І тут йому раптом очі засліпило: таке сяйво з галявини заяскріло.
Розплющив він очі, бачить — неподалік сонцеві палаци, як вогонь, горять.
Ледве зайшов він до палацу — нічого від блиску не видно. Розгледівся якось, бачить сидить у кріслі старенька сонцева мати.
— Чого ти, хлопче, прийшов сюди?
— Прийшов до сонця про дещо розпитати.
— Про віщо ж?
— Про все, чого сам не знаю.
— Гаразд, — каже вона, — зачекай трішки — хутко син повернеться на ніч. А я тим часом подрімлю: страшенно зморилася за довгий день.
Вийшов Андрій з палаців, розклав вогонь, почав смажити сало на рожні: зголоднів же за довгу дорогу!
Наївся він, захотілося пити. Пішов до річки й нагнувся до води.
Раптом бачить — підіймається з дна річки дівчина, та така гожа, що й очей не відвести. І дівчина на нього задивилася.
— Не пий води з річки, — каже вона, — бо сонце тебе спалить! — Але ж мені дуже пити хочеться…
Привела дівчина хлопця до старого дуба, а з-під нього б'є джерело чистої студеної води. Нагнувся Андрій і напився досхочу.
Тим часом почало спускатися з неба сонце у свої палаци. Треба до нього йти, але не може він з вродливою дівчиною розлучитися.
— Ти ж гляди, не кажи сонцю, що мене тут бачив, — сказала дівчина, знялася вгору й засяяла звідти ясною зорею.
Пішов Андрій у палаци. А там сонце так пече, що аж стіни палаців тріщать. Але те Андрієві пусте — напився джерельної води, то й не може сонце його дійняти.
Розказав хлопець сонцю, чого прийшов. Зібрало воно всі промені в один пучок і сяйнуло йому в голову. I Андрій одразу відчув, що голова йому стала ясною і світлою, тільки страшенно горить, а серце раптом холодним зробилося, як лід…
Вийшов Андрій з палаців. Кепсько відчув себе з холодним серцем. І тоді згадав він про гожу дівчину. Заходився він кликати її.
Скотилася з неба ясна зоря і стала перед ним вродливою дівчиною. Як глянув на неї Андрій, то зразу відчув, що серце йому знову стало таким, як було.
Узяв Андрій дівчину за руку і повів у свій край. І такий він щасливий тепер ішов, що й пташкам з крилами не заздрив.
Підійшли вони до того чоловіка, що сміття перегрібає. Глянув на нього Андрій і все зрозумів.
— Ти, — каже він чоловікові, — шукаєш загублені копійки. Берися ліпше за роботу, то швидше заробиш, ніж знайдеш.
Послухав його чоловік, кинув марну роботу, взявся працювати й нажив і господарство і гроші.
Йдуть вони далі, побачили чоловіка, що тин плечима підпирає. Глянув на нього Андрій та й каже:
— Не підпирай, чоловіче, того, що згнило, бо все одно воно впаде. Постав ліпше новий тин.
Послухався його чоловік і поставне новий тин замість гнилого.
Аж ось побачили вони того чоловіка, що на камені сидить і сам не знає, доки йому так сидіти.
Андрій і каже:
— Не будь, чоловіче, таким скупим. Дай посидіти на цьому камені й іншим.
Зняв він чоловіка з каменя й сів сам з дівчиною. А чоловік веселий побіг додому.
Відпочили вони трохи, та й рушили собі далі, у той край, де жив Андрій. І тепер не Андрій розпитує людей про все, а люди його. Так став Андрій за всіх наймудрішим.

Жанр: Детские, Беларусские сказки, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1982.