Дамбо-циркач (Часть Вторая)
Нажмите для просмотра

Дамбо-циркач (Часть Вторая)

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 34 кадра Код для вставки:

107 просмотров Код для liveinternet.ru:

Літній світанок на лісовій галявині. Тепле вранішнє сонце осяває ліс. Дзюркоче струмок. Неподалік в'юниться дорога.
На міцному верховітті велета-дуба спить слон. З-поміж листа звисають довгі вуха. А в капелюсі у нього, тоненько підхропуючи уві сні, спить Тімоті Мишеня
Навколо незвичайних гостей зацікавлено щебетали птахи. Тімоті, розплющивши очі, прикрикнув на них, намагаючись угамувати цю веремію.
Потім протер очі й моргнув, побачивши двоє великих очей, що дивилися на нього майже впритул. Велика, досить обтріпана ворона, позирала не дуже привітно.
— Чого це ти сюди залетіла? — роздратовано запитав він. — Чого це тебе сюди занесло? — хрипко відказала ворона.
— Я тут живу, — пробурмотів Тімоті, знову засипаючи. — Це моя домівка. — Ні, це наша домівка! — крикнула ворона так голосно й різко, що Тімоті широко розплющив очі. Він ще нічого не розумів.
— Забирайся з цирку і не лізь не в свої справи, — обурилось мишеня.
— Подивіться на нього! Невже це не моя справа, коли до мене опівночі прилітає слон, скидає з гілки моє гніздо, лякає мою родину так, що я й досі не можу познаходити всіх родичів та їхні перини! Слухай, хлопче, чи ти розумієш, де ви опинилися?
— Аякже! Ми спимо в цирку.
Птахи аж захлиналися з реготу.
Тімоті замислився і зупинив погляд на шатрі з листя, потім подивився вниз — далеко-далеко вниз, аж на землю. Вона були на дереві! — Дамбо! Поглянь униз!
Дамбо дивився цілу хвилину. Потім втратив рівновагу і впав на гілку нижче. Тімоті щосили вчепився слоненяті в капелюх і заплющив очі. Гілки ламалися під Дамбо, і він падав щоразу нижче.
Він упав у неглибокий струмок, а Тімоті шубовснув поруч. Згори до них долинув хрипкий регіт.
— Тримайтеся землі! — каркнула ворона. — Слони не годні літати!
Дамбо й мишеня мовчки попленталися до лісу. Де вони? Що сталося? Тімоті замислено йшов, заклавши лапки за спину, i в його очах світилося невимовне здивування. «Слони не годні літати… Дамбо літати не вміє. В нього немає крил. Але в нього є великі…»
— Чи ти літав минулої ночі?
Дамбо розповів про свій сон — як він стрибав з підкидної дошки, як літав. «Так ось у чім річ! Дамбо справді літав! І літав за допомогою своїх вух». — Слухай, Дамбо. Ти літав. Ти ще літатимеш. Ходімо потренуємось.
Знайшовши рівне місце, вони взялися до роботи. Тімоті звелів слоненяті щосили махати вухами вгору і вниз. — Швидше! Швидше!
Дамбо слухняно махав вухами, і навколо нього здіймалася хмарами курява.
Нарешті вуха безсило повисли. З хмари пилу з'явилося двоє друзів. Вони ледве дихали і на них страшно було дивитись.
З дерева линули регіт і насмішки. Тімоті заскреготів зубами, насунув капелюх глибше на вуха, і вони почали все спочатку.
Дамбо розбігся і стрибнув з пагорбка, але… шубовснув просто в болото. Поки слоненя і мишеня обтріпувалися, ворони реготали ще голосніше.
— Замовкніть! — розлючено крикнуло мишеня. — Я хочу вас запитати, чи є у кого-небудь з вас серце?
Це маленьке мишенятко таки вміло примусити, щоб його слухали. Птаство ніяково мовчало. І мишеня розповіло гірку історію Дамбо.
— І от я допомагаю моєму другові, хочу, щоб він показав свої здібності. А ви смієтесь з нас і знущаєтесь!
— Ну, годі вже про це, — примирливо мовила стара ворона. — Ми ж не знали, що ви робите. Допоможемо їм, друзі?
Старий крук відкликав Тімоті.
— Слухай, хлопче. Дамбо не може злетіти тому, що не має певності
в собі. Ось візьми це перо і скажи йому, що це чарівна пір'їна з Персії,
а кожен, хто триматиме її, — полетить. Спробуй, вона напевно допоможе Дамбо.
Дамбо взяв пір'їну хоботом і відчув, що в нього вливаються нові сили. Він заплющив очі, затиснув чарівне перо і почав махати вухами. Знялася курява. Тімоті щосили вчепився за капелюх. Коли курява потроху вляглася, він визирнув зі своєї схованки. ДАМБО ЛЕТІВ!
Ворони були поруч, підбадьорливо галасуючи. Дамбо ширяв у повітрі, навчаючись літати легко і красиво. Оце-то диво!
Посадка вдалася непогано. Сміючись, друзі підхопились і заходилися стрибати й крячати з радості. А навколо вирував цілий пташиний базар ревних болільників.
Нараз Тімоті зауважив, що вже посутеніло і час повертатися. — Ну й здивуємо ми всіх на вечірній вистави Тепер цілий світ у захваті схиляться перед нами.
Дамбо терпляче сидів, поки паяци гримували його і одягали в блазенський костюм.
Почалася вистава.
— Ну, Дамбо, наближається вирішальна хвилина! — збуджено прошепотіло мишеня.
Дамбо теж дуже хвилювався і непомітно позирав ва мале чорне перо, за тиснуте в кінчику хобота.
Слоненя стрибнуло. Але тієї ж миті чорне перо вислизнуло з хобота і, погойдуючись, полетіло вниз. Так само вниз — аж у п'яти — полетіло серце Дамбо. Він заплющив очі й подумав, що всі його сподівання загинули. Дамбо і Тімоті стрімко летіли вниз.
Тімоті, наче блискавка, вистрибнув з капелюха і, скочивши на хобот, зазирнув в око Дамбо.
— Дамбо! — щосили запищав він. — Ти можеш літати! Ти умієш літати! Те перо зовсім не чарівне. Я тобі набрехав про перо! Ти умієш літати без нього! Ти можеш літати!
Дамбо почув те, що сказав йому Тімоті. Він розправив вуха і махнув ними. і — полетів! Тімоті сповнився гордості, побачивши під собою аплодуючий натовп.
— Дамбо! Диво ти моє дивне! Ти найліпший у світі! Поглянь, як вони тебе вітають!
Все місто збіглося до цирку. Слониху Джамбо випустили з тюрми, щоб вона могла побачити, як її син примушує тремтіти захоплений натовп. Глядачі влаштували овацію мамі летючого дива.
То був щасливий вечір.
Про Дамбо писали газети. Він побив рекорд висотного польоту без мотора, відкривав секрети своєї майстерності морякам і льотчикам, а одного разу навіть злітав до Південної Америки, щоб подивитися на тамтешніх звірів.
Тепер уже всі рахувалися з ним, а найбільше — головний ведучий, бо знав, що без Дамбо виступи цирку ніколи не користувалися б таким успіхом. Проте хоч Дамбо й зажив великої слави, серце в нього залишалося лагідним, щирим і добрим.
Дамбо не забув своїх давніх друзів ворон і частенько запрошував їх до себе в гості. Для Кейсі Молодшого купив кілька яскравих нових свистків. І, звичайно ж, Дамбо завжди стежив, щоб у Тімоті було все необхідне, щоб він мав вибір найрізноманітніших сирів.
Дамбо не любив відлітати з цирку надовго, полишаючи Джамбо саму. Він завжди тулився до мами, без якої не міг жити. Мамин хобот ніжно обіймав сина, а поруч, мугикаючи пісеньку, сидів задоволений Тімоті.

Жанр: Детские, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1989.

Дисней Уолт.
Художник: Ширяев В..
Редактор: Попова Л..