Дідова дочка та бабина дочка
Нажмите для просмотра

Дідова дочка та бабина дочка

5
(1 голос)12345

Диафильм, 40 кадров Код для вставки:

2605 просмотров Код для liveinternet.ru:

За високими горами, за дрімучими лісами жили дід і баба. У діда була своя дочка, а у баби — своя. Дідова була і ласкава, і слухняна, а бабина — сварлива, пихата та ще й лінива до того.
Настала зима, почали обидві дочки на досвітки ходити. Дідова з літніми жінками цілий день пряде, а бабина — то танцює, то гуляє і додому приходить з голим веретеном.
Та баба все хвалить її та розхвалює. Тільки дід про свою ані слова.
Якось і питає мати:
— Скільки ти, дочко, напряла?
— Напряла я сьогодні аж двоє веретен, тільки додому не принесла — дуже важко було.
Повертались дівчата одного разу з досвіток, і довелось їм через тин перелазити. Віддала дідова дочка бабиній свої веретена потримати, поки через тин перелізе, а та побігла з ними до матері і вихваляється:
— Погляньте, скільки я сьогодні напряла!
Пішла баба до діда новиною похвалитись.
Розсердився дід, коли його дочка додому з пустими рухами прийшла. Навіть не вислухав її — почав лаяти.
А баба й каже дідові:
— Як ти своє ледащо не проженеш з дому або не віддаси в найми, то я тебе покину.
Злякався дід і вирішив віддати дочку в інше село у найми.
Ідуть вони шляхом-дорогою, ідуть — аж приходять до криниці. А криниця й каже:
— Дівонько, вичисти мене! А як будеш вертатися, то водиці з мене нап'єшся. Вичистила дівчина криницю, та й пішли собі.
Ідуть, аж дивляться — стоїть стара облуплена піч.
— Дівонько, вимасти мене! А як будеш вертатися, то теплими книшами почастую. Дівчина швидко замісила глину, вимастила піч. та й пішли з дідом далі.
Ідуть вони, ідуть, аж дивляться, стоїть яблунька-кисличка.
— Дівонько, підчисть мене! А як будеш вертатися, то я тебе яблуками почастую.
Підчистила дівчина кисличку, та й пішли вони.
Ідуть, аж дорога зайшла у темний, густий ліс. Дивляться — стоїть хатчина. Зайшли. А у хаті великий нелад. Заходилася дівчина прибирати, а дід і каже: — Роби ж ти лад, а я піду та принесу дров до печі.
А сам гадає: «Лишу я її тут, хатчина є, дрова близько, є чим топити, а їстиме те, що заробить, то й ліньки забуде, як сама на себе робитиме». І завернув собі додому.
Ждала-ждала дівчина батька. Вже й смерклось. Засвітила каганчика, сидить і плаче, бо боїться сама в лісі, та ще в чужій хаті. Коли чує, хтось стукає в двері.
Відчинила дівчина, аж бачить — на порозі дідок стоїть з бородою, весь білий, як молоко.
Знайшла дідова дочка крупи, затопила а печі, зварила вечерю, нагодувала дідка.
Повечеряв дідок, подякував дівчині та й каже:
— У мене руки тремтять; я вже три роки не вмивався, не розчісувався. Вимий мені голову, розчеши волосся.
Не сказала дівчина ні слова, все зробила, що наказував.
— Ну, я піду, — каже дідок. — А ти прибери в хаті, постели собі та й лягай спати. А як опівночі прийдуть під вікно красені, ти дверей їм не відчиняй, танцювати з ними не йди.
Рівно опівночі загриміло щось, загупало під вікном. Підійшли до вікна красені-юнаки. Стали запрошувати дідову дочку йти танцювати. — Я пішла 6, — каже вона, — тільки а мене сукні нема. Юнаки зникли кудись і принесли сукню.
— Ходімо, дівчино, танцювати! —знову запрошують її. — Як же я піду, коли я в постолах?
Зникли кудись юнаки і через хвилину принесли золоті черевики, прикрашені діамантами.
— Сукня й черевики у мене с, але нема намиста. Принесли юнаки і намисто з перлів.
— Пішла б з вами, — мовила дівчина, — тільки як в золотих черевиках пішки йти?
Дістали юнаки карету дідовій дочці. А карета запряжена парою вороних коней, упряж на конях так і горить діамантами-самоцвітами.
— Ну, тепер нас більше не обдуриш, — кажуть, — маєш усе, що просила, Іди танцювати!
Перелякалась дівчина, не знає, що далі вигадати. — Я і одяглася, і взулась, і зачесалась. Залишилося намисто одягти. Тільки вимовила, як заспівали півні. Загула земля, затрусилась хата, зникли юнаки, залишивши дівчині все добро.
Уранці прийшов дідок і почав хвалити дівчину:
— Добре ти зробила, що послухалась мене… Бери тепер собі, що хочеш, сідай у карету та їдь додому. Того добра, що вони залишили, буде тобі з батьком на цілий вік.
Сіла дідова дочка в карету та й поїхала додому. Легка показалася їй далека дорога, бо добре частували-пригощали її і яблунька-кисличка, і піч, повна книшів, і криничка.
Не зчулася, як і додому приїхала.
А баба глянула у вікно і кричить: — Біжи, діду, якісь пани приїхали!
Вибіг дід, і очам своїм не вірить! А донька вже просить, щоб помагав зносити добро до хати.
Опам'яталася баба від несподіванки і почала гризти діда: — Веди, діду, мою дочку туди, куди свою водив. Коли твоя стільки заслужила, то моя більше заслужить.
Дід, рад не рад, взяв та й повів. Коли приходять до криниці, а криничка й каже:
—Дівчино, вичисть мене! А як будеш відти вертатись, то доброї водички з мене нап'єшся.
А дівка й каже:
— Щоб я коло тебе руки мастила? Я панського роду, будеш бачити, як я їхатиму на чотирьох возах, запряжених сивими кіньми, а якого добра буду везти! А на твою воду й не подивлюся, а як захочеться пити, — нап'юся зелененького винця.
Та й пішли далі. Ідуть вони, ідуть, аж бачать піч. — Дівчино, вимасти мене! А я тебе гарячими книшами почастую, як будеш назад вертатися.
А дівчина відказала, що їстиме булки, калачі та марципани, а не загнічений хліб з покалупаної печі.
І яблунці-кислиці відрубала, що вертатиме на чотирьох возах, а кожен буде запряжений шістьма сивими кіньми. В кожнім возі буде срібло та золото, всяка всячина дорога, і яблука кислі їй ні до чого.
Ідуть вони, ідуть, вже й у ліс зайшли та й прийшли до тієї хатки. А там нелад страшний. От дід і каже:
— Отут я найняв був свою дочку. Жди ж тут, а я піду в ліс шукати того пана.
Сидить дівчина, не робить нічого, а ні діда, ні пана нема та й нема. Почала вона сердитись і лихословити. Коли чує, стукає хтось у двері і просить відчинити.
— Не великий пан, сам відчиниш.
Бачить, відчиняє двері дідок, весь білий, наче молоком облитий, і просить пересадити його через поріг.
— Буду я всяких старців через поріг тягати! — у відповідь почув.
Зайшов дідок до хати і просить:
— Зготуй мені вечерю, дівчино, бо я зголоднів.
— Якщо голодний, то й вари собі сам!
— У мене руки тремтять. Вимий мені голову, розчеши волосся, — просить він знову.
— Бач, чого захотів! Буду я таким, як їй, голову мити.
— Хоч і не зробила ти для мене нічого, — каже дідок, — дам і тобі хорошу пораду. Як прийдуть опівночі красені і будуть кликати тебе на танці — не йди, бо погано тобі буде.
— Обійдусь якось і без твоїх порад, — відповідь була.
Зібрався дідок і пішов. А бабина дочка сидить у хаті, чекає хазяїна. Сумно їй.
Та ждати прийшлось недовго. Якраз опівночі постукали у вікно: — Тут бабина дочка? Іди з, нами танцювати!
Глянула дівка у вікно: поять у дворі юнаки-красені. Зраділа вона і кричить: — Іду, іду, а то мені так набридло самій сидіти. Та й вибігла до них…
Ждала баба свою дочку з багатствам, та так і не діждалась. А дід із своєю дочкою зажили щасливо і радісно. Може, ще й досі живуть, якщо дочку заміж не видав.

Жанр: Детские, Украинские сказки, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1979.

Художник: Северин Ю..