Іван-Побиван
Нажмите для просмотра

Іван-Побиван

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 38 кадров Код для вставки:

363 просмотра Код для liveinternet.ru:

Унадивсь колись-то один страшний змій у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх.
Зостався один тільки дід.
— Ну, — каже змій, — завтра тобою поснідаю.
А через ту слободу ішов бідний хлопець та й попросився до того діда ночувати.
— А хіба тобі жити надокучило? — питає дід і розказав йому, що тут змій усіх людей переїв. — Е, — каже хлопець, — не з'їсть.
Уранці прилітав той змій:
— О, це добре, — каже, — був один, а тепер двоє.
— Гляди, щоб не завадило! — на те хлопець.
— Як, — каже змій, — хіба ти дужчий за мене?
Та взяв камінь, як здавив, так з каменя борошно й посипалось.
— Е, це дурниця, — каже хлопець. Та тут-таки взяв з мисника ворочок сиру, як натисне, так із нього сироватка й потекла.
— Ну, ходім, —каже змій, — за товариша будеш.
— Хіба за старшого, — мовив хлопець.
— А звуть тебе як? — питає змій.
— Іван-Побиван, — каже хлопець.
«Ого, — думає змій і вже боїться його, — щоб мене ще не побив».
Стало на обід, змій і каже:
— Піди ж ти, хлопче, та принеси сюди вола, будемо обідать варити.
Ждав, ждав його змій, та не діждався, побіг сам. Бачить, ходить хлопець по змієвій череді та зв'язує волів хвостами докупи.
— Буду я тобі по одному волів носити, я всіх зразу хочу забрати, — каже хлопець.
Узяв змій вола сам та й поволік.
Дає змій хлопцеві волову шкуру. — Іди, — каже, — води повну шкуру принеси.
Насилу дотяг той волячу шкуру до колодязя, та як опустив туди, вже й не витягне. Ходить собі кругом криниці, підкопує її дерев'яною лопатою.
Прибігав змій, дивується.
—Е, буду я тобі шкурою воду носити! Зачеплю всю криницю та й приволочу.
Поніс змій шкуру сам.
Посилав змій хлопця вирвати дуба на дрова. — Е, буду я тобі рвати одного. Якби дубів двадцять заразом, то б так.
От змій поварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідати не йде: хай, мовляв, змій не здогадується, що він не такий вже сильний, бо менше його з'їдає.
А як зосталося небагато, тоді хлопець і собі посьорбав та й каже: — Мало.
— Коли мало, — каже змій, — то ходім до моєї матері, вона нам вареників наварить.
— А як іти, то йти, — погоджується хлопець, а сам думає: «Тепер вже я пропав».
От почали вони їсти, — а вареників стоїть бочок двадцять, — то змій все глитав та глитав, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в кишені ховає й ховає.
Як поїли, то змій і каже:
— Ходімо на камінь крутитись.
— А як іти, то йти, — каже хлопець.
Змій як крутнувсь — аж вогонь пішов.
— Дурниця, — каже хлопець, — от так крутись. — Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка й бризнула.
Змій вже украй злякався Івана-Побивана. Але ще каже:
— Ану давай, хто сильніше засвище.
— Давай.
Змій як свиснув, то аж дерева пригнулись.
— Ану зажмур очі, — каже Іван до змія, — бо я як свистітиму, то тобі можуть очі посліпнути. А сам дивиться на залізяку, що лежить неподалік.
Змій і зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія тією залізякою межи очі, той аж здригнувся.
— Правду кажеш, — мовить змій, — ледве справді очі не посліпли.
Та вже щоб не бути з Іваном укупі, то побудував йому хату на відшибі. Хлопець і живе собі там.
А змій давай з матір'ю радитись, як би їм звести його зі світу, — Треба нам його спалити, — порішили.
Підслухав хлопець це та десь і сховався на цю ніч, А як спалили ту хату, прийшов він, став коло попелу й струшується, ніби тільки що виліз.
Приходить змій.
— Це ти, хлопче? Хіба ще живий?
— Живий, тільки цієї ночі мене ніби комар укусив.
«Ну, — думає змій, — од такого треба подалі». Та як дременув з тих країв, то тільки його й бачили.
А Іван-Побиван зайняв зміїв палац, одружився та й діда самітнього не забув із слободи взяти. І зажили вони разом у добрій згоді та злагоді.

Жанр: Детские, Украинские сказки, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1987.

Художник: Денлик И..
Редактор: Таранец А..