Казка про старого гнома
Нажмите для просмотра

Казка про старого гнома

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 34 кадра Код для вставки:

2498 просмотров Код для liveinternet.ru:

Жив колись у підземеллі замку Обу старий-старезний гном із сивою бородою. Був він добрий домовик, хоч і мав свої примхи. Оселився він у баштовій печері — найглибшому підземеллі, куди в давнину кидали найгірших злочинців.
Гном собі влаштував там справжній палац, зручний і розкішний. Не бракувало там і сміття, і щербатих глеків, і непарних черевиків та рукавиць — що й казати, все мав той гном.
Старий гном мав тільки двох друзів і часом їх навідував, — того гнома, що мешкав у церкві, і колишнього замкового сторожа Матса Мюрстена.
У церковного гнома старий бував кожні двадцять років. І кожні двадцять років церковний гном приходив у гості. Вони спорудили собі підземний хід із замку до церкви, про який всі гомоніли, але ніхто його не бачив.
З Матсом Мюрстеном старий гном познайомився давно, коли той був ще дванадцятирічним хлопцем. Матс шукав у льохах старих куль і несподівано натрапив на підземний хід.
Хлопчик хотів дізнатися, куди він веде, і, не довго думаючи, поліз туди. Та раптом десь з гори скотився великий камінь і затулив позад нього хід.
Матс не злякався. Кудись хід та виведе, міркував він собі. Та леле! Хід раптово почав звужуватися, і невдовзі хлопець застряг у ньому. Випадково саме того дня гном із замку вибрався в гості до церковного гнома. От він і здибав хлопця, що застряг між камінням, наче миша в пастці.
— Що ти тут робиш? — спитав він Матса.
— Шукаю старих куль, — відповів тремтячим голосом Матс.
Гном зареготав.
— Тримайся міцно за мою халяву, і я тебе витягну.
Матс не бачив гнома, бо гноми звичайно в своєму сірому одязі і в чорних смушевих шапках невидимі. Його стає видно аж тоді, коли він скине шапку. Але гном завжди допомагав Матсові.
Так минали роки. Матс став сторожем у замку, а тоді і сам постарів.
Цілини днями він вештався по замку: то лагодив поламані вікон¬ниці, то скидав сніг чи спускав воду, що збиралася на даху. І коли працював, часто зустрічав гнома, але не бачив його.
Той замок не раз горів, його руйнував час, долали зимові морози й літні дощі, вітер завивав у його димарях, миші точили підлоги, дятли довбали рами. І він давно вже лежав би в руїнах, якби не гном.
Тепер гном знайшов собі вірного помічника — старого Мюрстена. І його сімсотлітнє серце розтануло — він скинув з голови смушеву шапку, і сторож побачив його.
Щоправда, Мате Мюрстен мало не впав зі сходів, коли угледів маленького горбатого дідуся з довгою бородою, та гном пояснив йому, що вони вже давно знайомі.
Сторож дуже здивувався, але він і сам здогадався, кого здибав. Далі вони оглядали замок разом, а потім гном запросив Матса до своєї печери.
Він поліз за гномом у темряву.
Звідти віяло крижаним холодом і тхнуло цвіллю та вологою. — Правда, гарне в мене житло? — спитав гном. — Та як на чий смак, — ввічливо відповів Матс.
— А яке в мене світло! Краще за сонце. Мурцю, де ти в біса ділася? Ходи, присвіти моєму приятелеві.
З найдальшого кутка стрибнуло щось темне, вилізло на камінь і розплющило двоє зелених очей.
— То не кицька? — спитав сторож. Він хотів би бути якнайдалі звідси.
— Еге ж, то кицька Мурця. Але вона не завжди була кицькою. Хочеш поглянути мої скарби? — і він відімкнув засновані павутинням іржаві двері.
Кицька стрибнула туди й освітила своїми іскристими очима льох, повний золота, срібла, самоцвітів, дорогих уборів та інших коштовностей.
— Що ж ти робиш із цими скарбами? — несміливо спитав Матс.
— Оглядаю їх удень і вночі, оберігаю. Лихі люди не раз хотіли їх пограбувати. Всі вони стали вовками. — І він підвів Матса до інших дверей.
— Пробач. Я зовсім забув, що ти мій гість. Я б пригостив тебе квашеною павутиною чи маринованою водою з калюжі. Та ти до такої їжі не звик. На, випий вина.
Ковтнув Мате із келиха. Вино було найкраще. Подякувавши, сторож запросив гнома на весілля своєї правнучки і пішов із підземелля.
У замку панувала метушня, бо сторож надумав улаштувати весілля у просторих замкових залах. І диво дивне! За одну ніч усе було готове.
Всі розбиті вікна раптом стали засклені, всі поламані сходи полагоджені, всі повалені димарі вимуровані наново. Люди дивувалися, а старий Матс знав, хто доклав до цього рук.
Почалось весілля. Гном, хоч і був серед гостей, не показувався їм на очі. Коли треба було наповнити келихи, чиясь невидима рука наповняла їх, і хтось невидимий слугував молодій.
Але найбільше диво сталося при вінчанні. Хтось невидимий надів молодій на палець каблучку з великим діамантом, а на голову — корону з самоцвітами.
Коли гості сіли до столу, старий Матс відчув, що біля нього начебто примостився гном. А трохи згодом той і справді пошепки попросив сухариків для Мурці. А ще спитав, чи до лиця молодій корона.
— Ще б пак, вона у ній немов королева.
— Це корона давньої фінської королеви, що колись мешкала у замку Обу. Тільки ти нікому про це не кажи.
Гном попрощався і подався додому.
Все було б гаразд, якби Матс не випив забагато вина. Тітка молодого скупа-скупуща жінка, якій кортіло дізнатися, звідки в молодої корона, і яка дуже шкодувала, що не її син одружився із сторожовою правнучкою, стала насміхатися над Матсом.
І хмільний Матс, розсердившись, розповів про гнома та його скарби.
Тітка негайно покликала свого сина, і вони вдвох подалися до печери.
Раптом ліхтар погас, і в пітьмі заблищало двоє зелених очей. Вони побачили маленького горбатого дідуся з сивою бородою.
— Вітаю вас у моїй господі, — глузливо сказав він. — Поласились на мої скарби? Зараз ви їх побачите, але не отримаєте. Оце Мурця. П'ятсот літ назад вона була такою ж зажерливою, як ти. Вона радіє, що матиме товаришку. А сина твого я оберну на вовка.
Так тітка з сином залишились у печері.
Але гном покарав і сторожа за довгий язик. Другого ранку замість золотої корони його правнучка знайшла в скрині іржавого казанка.

Жанр: Детские, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1983.