Кель-оглан
Нажмите для просмотра

Кель-оглан

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 38 кадров Код для вставки:

295 просмотров Код для liveinternet.ru:

Жив собі Кель-оглан, і була в нього матір. Жили вони бідно. Кель-оглан від ранку до вечора працював, та заробітку навіть на хліб не ставало.
Якось сусіда дав йому сокиру, шмат мотузки й сказав: — Йди у гори, нарубай дров. Віднесеш їх на базар — матимеш гроші. А як пощастить, може, навіть і з дочкою падишаха оженишся. Подякував сусідові хлопець та й подався в гори.
Дістався Кель-оглан до лісу на схилі гори та й заходився рубати дрова. День рубав, два рубав… Нарублені дрова складав у стоси.
Якось прийшов у гори покупець. Сподобались йому дрова. Домовились по золотому за кожен стос.
Купець узяв п'ять стосів І дав хлопцеві п'ять золотих. Той поклав одразу ж віднести зароблені гроші своїй матері.
Вирушив Кель-оглан у путь, роздумуючи, що скаже, як прийде додому.
— Мамо, — скаже він, — ось тобі п'ять золотих. На один купи харчів, на другий — одежу собі. Потому йди до палацу і проси дочку падишаха мені за жінку.
Дорогою стрів чоловіка, що ніс до річки кицьку, аби її втопити. — Не топи, чоловіче, безталанної кицьки. Радше продай її мені. Віддав золотий, забрав кицьку й пустив її на всі чотири сторони. Але кицька пішла за своїм рятівником.
Так і йшли вони: Кель-оглан, а за ним кицька. Та ось стріли вони старого з собакою в руках. Старий намірився його вбити. — Не вбивай, чоловіче, собаку, радше продай його мені
За два золотих віддав старий собаку, якого Кель-оглан пустив на всі чотири сторони. Та пес побіг за своїм рятівником.
Отак і йшли: попереду Кель-оглан, за ним — кицька, за кицькою — собака. Стріли вони стару, яка хотіла вбити змію. Кель-оглан дав і їй два золотих, порятував од смерті змію, яка теж поповзла за ним.
Так і йшли вони: попереду Кель-оглан, за ним — кицька, за кицькою — собака, за собакою — змія.
Простує Кель-оглан та й думає: «Півроку працював, заробив гроші та усі їх розтринькав. Та хай уже: адже три душі врятував од смерті…»
Аж тут змія заговорила до нього людським голосом: — За добро я відплачу тобі добром, якого ти повік не забудеш. Я — не змія. Я — син падишаха джіннів. Як побачиш мого батька, вимагай віддати тобі печатку, що в нього під язиком.
Сказавши це, змія вдарилась об землю й обернулась на коня. Скочив на нього Кель-оглан, звилися вони до небес й опустилися прямо в палаці падишаха джіннів.
Довідавшись від сина про все, що з ним сталося, падишах запропонував Кель-огланові будь-яку нагороду.
— Дай печатку, що в тебе під язиком. Іншого мені нічого не треба.
Довелось падишахові віддати свою печатку. Узяв її Кель-оглан, подякував та й подався додому. Довго йшов. Якось уранці сів спочити — аж тут почувся голос сина падишаха джіннів:
—Лизни язиком печатку, і перед тобою з'явиться Чорний Велет. Наказуй йому все, що забажаєш.
Кель-оглан лизнув печатку, і перед ним, мов з-під землі, виріс Чорний Велет.
— Наказуй, мій володарю!
— Накрий мені стіл, — сказав Кель-оглан, адже був дуже голодний. Та не встиг він і оком змигнути — з'явився перед ним розкішний стіл. Чого там тільки не було!
Поїв Кель-оглан і звелів:
— А тепер одвези мене додому.
Чорний Велет підняв його і вмить переніс до воріт рідного дому, а сам щез.
Обійняв Кель-оглан матір, яка за цей час висохла й змарніла з туги й голоду. Потому швидко витягнув печатку, лизнув її і звелів Чорному Велету накрити стіл. Коли мати наїлася, мовив:
— Мамо, піди-но в палац і посватай за мене падишахову дочку.
Матері ніяк було відмовитись, і вона пішла. Варта біля палацу подумала, що то жебрачка, тицьнула їй в руку кілька мідяків і прогнала геть.
Коли мати вернула додому, Кель-оглан з докором мовив: — О мамо! Зрозумій, я хочу взяти собі за жінку падишахову дочку. Ти ж будеш їй свекруха.
Мати, вдруге попленталась до палацу.
— Мій падишаху! Віддай свою дочку моєму синові за жінку! Падишах саме був у доброму гуморі, тож не розгнівався.
— Гаразд, — промовив, — тільки нехай твій син за сорок днів зведе палац, Інакше — звелю відрубати йому голову.
Мати вернула додому, вмиваючись слізьми, й переказала синові слова падишаха.
— Не плач, мамо, буде палац.
Надвечір сорокового дня Кель-оглан лизнув печатку й звелів Чорному Велету:
— На ранок зведи палац навпроти падишахового палацу. Та щоб він був великий і гарний, а меблі — із золота й срібла.
Ранком падишах прокинувся й побачив навпроти палац, набагато вищий, ширший і гарніший од його власного.
Поки падишах прийшов до тями, Кель-оглан знову прикликав Чорного Велета:
— Принеси мені гаптоване сріблом вбрання й приведи арабського скакуна.
Убрався, сів на коня й поскакав до палацу.
— Я виконав своє слово, тож і ти справдь своє — віддай мені дочку! — Гаразд. Але спершу поший моїй дочці вінчальну сукню, ще й вигаптуй її перлами та діамантами.
Кель-оглан вернув додому, прикликав Чорного Велета й звелів йому пошити сукню. Коли сукня була готова, поніс її до падишаха, але той поставив ще одну перепону — наказав побудувати між обома палацами місток.
Кель-оглан прикликав Чорного Велета, і той збудував місток. Ним і пройшла падишахова дочка після весілля у палац до Кель-оглана, свого чоловіка.
Відтоді минуло кілька місяців. Падишаховій дочці закортіло дізнатися про таємницю. Кель-оглан дуже любив свою дружину— тож і розповів їй про все. Їхню розмову підслухав падишахів візир. Він ускочив до покою і схопив печатку.
Опинившись у відлюдному місці, візир прикликав Чорного Велета.
— Наказуй, мій господарю!
— Забери геть Кель-оглана, а палац перенеси на той бік річки! В одну мить зробилося так, як звелів візир.
Падишах, дізнавшись про те, що сталося, розгнівався й наказав закувати Кель-оглана в кайдани й кинути у в'язницю.
Тим часом кицька з собакою, прочувши за сумну пригоду, поклали собі визволити Кель-оглана. В'язниця, де він томився, стояла на острові. Друзі допливли до того острова, пробралися у в'язницю, визволили Кель-оглана, і всі троє дісталися до берега.
Зайшли до палацу й побачили, що візир спить. Кицька полоскотала йому хвостом у носі, він як чхне — печатка й вилетіла з рота.
Кель-оглан відразу ж прикликав Чорного Велета й наказав йому: — Візьми цього візира, віднеси на гору Каф і кинь там. А тоді перенеси палац у таке місце, куди б і падишах не дістався. Чорний Велет духом вволив Кель-огланову волю.
Кель-оглан узяв до себе стареньку матір, і багато-багато років жили вони щасливо — мати, син, невістка та кицька з собакою. А падишахова дочка більше ніколи не питала про те, чого їй не годилося знати.

Жанр: Детские, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1991.