Король Дроздобород
Нажмите для просмотра

Король Дроздобород

0
(0 голосов)12345

Диафильм, 35 кадров Код для вставки:

337 просмотров Код для liveinternet.ru:

Була в одного короля донька неабиякої краси, але горда та пишна.
Жоден жених не подобався їй — всім вона відмовляла та ще й глузувала.
Якось влаштував король великий бенкет і запросив женихів. Вишикувалися вони в ряд за званням: спершу королі, потім герцоги, князі, графи, барони і, нарешті, звичайні дворяни.
Повели королівну вздовж того ряду, щоб вибрала жениха, але жоден їй не сподобався.
Один був затовстий, другий — зависокий, третій — замалий, четвертий — надто білолиций, п'ятий — дуже червонощокий, шостий не зовсім рівно стояв…
Більш за всіх образила вона одного доброго короля, який мав трохи криву бороду.
— Ха-ха-ха! В нього борода, наче дзьоб у дрозда! — реготала королівна.
І відтоді прозвали короля Дроздобородом.
Старий король страшенно розгнівався на дочку і заприсягся, що віддасть її за першого жебрака, котрий підійде до палацу.
Через кілька днів під вікном короля зупинявся мандрівний співець і заспівав, сподіваючись дістати хоч невелику милостиню. — Покличте його сюди! — наказав король.
— Твій спів мені так сподобався, що я віддам за тебе свою дочку. Я заприсягся віддати її за першого жебрака і не відступлюся від своєї присяги.
Ніякі благання не допомогли королівні — її обвінчали із співцем.
— Не годиться, щоб жебракова жінка залишалася в моєму палаці. Забирайтеся геть звідси, — сказав король.
Жебрак узяв дружину за руку й повів, І вона мусила йти за ним пішки.
Довго йшли вони і прийшли до великого темного лісу.
— Чий це ліс, чия земля? — запитала стомлена королівна.
— Дроздоборода-короля. Якби ти не підмовила йому, була б ця земля твоя.
— Ох, я нещасна, нащо мені врода? Чом я не вийшла за Дроздоборода?
— Чиї це луки, чия земля? — знову запитала королівна.
— Дроздоборода-короля. Якби ти вийшла за нього, була б твоя.
— Ох, я нещасна, нащо мені врода? Чом я не вийшла за Дроздоборода?
— Мені зовсім не до вподоби, — мовив співець, — що ти жалкуєш, чом не вийшла за іншого. Хіба я такий вже поганий для тебе?
Нарешті прийшли вони до малесенької хижки.
— А це моя й твоя хатина, в ній ми з тобою будемо жити.
— А де слуги?
— Які слуги? Ти маєш сама робити все, що треба. Розпали вогонь у печі та звари мені їсти. Я дуже втомився.
Але королівна не вміла нічого робити, і жебрак мусив сам докласти рук, хоч і в нього не дуже виходило.
…З'ївши нужденну вечерю, полягали спати.
Назавтра жебрак збудив дружину ще вдосвіта, щоб поралася в хаті.
Так бідували вони кілька днів, поки не з'їли всі припаси. Тоді чоловік і каже:
— Довше так не можна, щоб ми тільки їли й нічого не заробляли. Берися плести кошики.
Почала вона плести, але цупка лоза подряпала їй ніжні руки до крові.
— Бачу я, що з цього не буде діла. Візьмись-но прясти, може, це в тебе вийде краще, — каже чоловік.
Сіла королівна за прядку, але тонка нитка порізала їй ніжні пальці.
— Нездатна ти ні до якої роботи, наберусь я з тобою лиха. Спробуймо ще торгувати горщиками та всяким череп'яним посудом. Поїдеш на базар.
Мусила вона послухатись — не вмирати ж з голоду. Першого дня їй торгувалось добре, бо в такої вродливої жінки люди купували охоче І платили стільки, скільки загадає.
Якось сіла вона скраю на базарі, виставила крам. Аж тут де не взявся вершник, наїхав конем на її посуд, потоптав на черепки. Гірко заплакала жінка І побігла додому розповісти про нещастя.
— А хто ж сідає з горщиками край базару? — відказав чоловік. — Бачу я, що ти нездатна ні до якої путящої роботи. Сказали мені, що можуть взяти тебе у королівський палац служницею на кухню, за самий тільки харч.
І королівна стала служницею на кухні, мусила слухати кухаря і виконувати найчорнішу роботу.
Під фартушком ховала вона двоє горняток, складала туди всякі недоїдки і приносила додому, щоб і чоловік мав що їсти.
Та ось король того королівства оженив старшого сина, і в палаці справляли гучне весілля.
Бідна служниця стала в куточок біля дверей, щоб хоч трохи подивитися.
Запалили світло, стали входити гості, зодягнені пишно та красно. Королівна з сумом думала про свою долю, проклинаючи себе за гордість та пиху, що довели її до такої ганьби, у такі злидні вкинули.
Слуги вносили до зали смачні запашні страви і часом кидали їй недоїдений шматок. А вона ховала його під фартушок.
Аж ось вийшов і сам королевич, весь у шовку та оксамиті, з золотим ланцюжком на шиї.
Побачивши вродливу служницю, взяв її за руку і хотів повести у танок. Але як же перелякалася вона, пізнавши у ньому короля Дроздоборода, якого колись так образила…
Дроздобород силоміць потяг її до зали. І враз шворка, на якій трималися кишені під фартушком, урвалась — впали горнята, розсипались недоїдки. Гості вибухнули реготом, а бідолашна королівна кинулась тікати.
На сходах наздогнав її Дроздобород і ласкаво звернувся до неї: — Не бійся мене. Це ж я — твій жебрак і той вершник, що потоптав
твої горщики. Все це я робив, аби зламати твої гордощі та покарати
тебе за насміх.
Вона гірко заплакала й сказала:
—Я тебе тяжко образила і не гідна бути твоєю дружиною. — Не плач, усе лихо минулося, тепер ми справимо наше весілля.
Щаслива королівна, вбрана у розкішні шати, сиділа за столом поруч з нареченим. Тут були і її батько, і придворні. Всі бажали їй щастя в шлюбі з королем Дроздобородом. I почалося справжнє радісне весілля.

Жанр: Детские, Україномовні.

© Украинская студия хроникально-документальных фильмов, 1983.